In vino veritas… (з латинської мови – Істина у вині). Це мабуть одне з найвідоміших висловлювань про один з найдревніших напоїв нашого світу – Вино. Звернувшись до історичних джерел, ми зможемо знайти в багатьох культурах згадки про цей благородний напій. Майже у кожній стародавній релігії був свій бог вина. У Римі – Бахус, Стародавній Греції – Діоніс, Галії – Сукеллус, Ірландії – Клюерікон. На даний момент невідомо, хто саме відкрив людству вино, проте багато народностей, а саме Греки, Німці, Французи, Іспанці, Єгиптяни, вважають за потрібне називати себе першопрохідцями у виноробстві. На сьогоднішній день найстаріший зразок первісного вина був знайдений на території сучасного Ірану, в районі Хаджи Фіруз Тепе, який був заселений 7000 років назад. Знахідка являла собою глечик з рідиною, в якій містилися залишки речовин, що вказували на спорідненість до вина.
Проте класична культура виноробства з’явилася у Середземномор’ї, а саме на острові Кріт та островах Егейського моря. Свого розквіту, виноробство досягло за допомогою Греків та Римлян. Грецьке вино розповсюджувалось по різним містам і країнам, а їх п’янкі властивості та оригінальний смак славилися усюди. Але це було незвичне для нас вино, адже його випарювали на вогні до густоти сиропу, розбавляли морською водою та додавали прянощі.
У Римі підвішували албанське вино у великих амфорах у куті камінів, де воно випаровувалось до сухого стану. Далі масу розбавляли водою, після чого проціджували. Розбавляли вино трьома, п’ятьма або іншою непарною кількістю частин води. Чисте вино вживалося дуже рідко. Примус пити нерозбавлене вино часто могли прийняти за образу. Окрім війни, римляни принесли в Європу культуру виноробства. Виготовленням благородного напою почали займатися гали, німці, майбутні іспанці та інші.
У Стародавній Русі вино було тільки привозним. Його пили лише знатні та багаті люди. Для простих русичів були пиво, мед і брага. Згадки назв європейських вин (романея, кіпрське, мускатель, церковне) на території Русі з’явилися після її хрещення князем Володимиром.
Після розпаду Римської імперії, виробництво вина 1500 років занепадало. У Середні віки цей напій вживали на Півдні Європи, де і ріс виноград. На Півночі та Сході лози було дуже мало, тому основними напоями були пиво та ель. Невелику кількість вина експортували з Півдня, але через його ціну, напій був доступний небагатьом.
Через те, що вино було необхідним для проведення католичних мес, невеликі поставки забезпечувалися різними католичними орденами. Наприклад ченці-бенедиктинці були найбільшими виробниками вина у Франції та Німеччині. Їм належали виноградники Бордо, Бургундії та Шампані. Завдячуючи Римській Католичні Церкві, виноробство збереглося у Середні віки і знову відродилося у 15 сторіччі.
Важливо зазначити, що 1435 рік став важливим для світового виноробства: саме тоді Йоган IV Катценельнбоген вперше посадив рислінг – найважливіший виноград Німеччини. Ченці, які по сусідству займались виноробством, швидко поставили процес на потік, виготовивши стільки вина, що забезпечували ним усю Європу, але вже для світських цілей. Приблизно у той самий час у Португалії була створена перша в світі система класифікації вин.
У XVI сторіччі іспанські конкістадори, які добралися до території сучасної Мексики та Південної Америки, посадили виноградники для виробництва вина з метою використання напою у Святому Причасті. З часом Мексика стала головним виноробом у Новому Світі. Масштаби мексиканського виробництва загрожували комерційному виробництву вина іспанців, і як наслідок, іспанський король наказав зупинити виробництво вина у Мексиці.
Приблизно у той самий час, виноградники були висаджені в Японії, а в середині XVII століття голандські поселенці посадили виноград і почали виробляти вино у Південній Африці.
Новітні технології та наукові відкриття XVIII століття дозволили відновити, вдосконалити процес виготовлення вина та розповсюдити накопичені знання по всьому світу. Та стабільний розвиток виноробства зупинила страшна катастрофа – філоксера. Дрібний різновид тлі – філоксера виноградна – потрапив до Європи, вірогідно, з Північної Америки. Комаха дуже швидко з’їдала корені винограду, що призводило до повної загибелі лози. Європейська епідемія філоксери знищила колосальні кількості виноградників. Для прикладу, виноробство Франції, за 15 років, скоротило у 4 рази! Проте виноградне лихо змусило шукати нові рішення – винороби почали прививати до вцілілих виноградних кущів американські культури винограду. У результаті Європа отримала нові сорти винограду, які були стійкі до філоксери і, водночас, давали прекрасний врожай для виготовлення благородного напою.
Історія українського виноробства має глибоке коріння. Його відправним пунктом було виробництво вина на території Криму, звідки воно розповсюдилось на Україну, Росію та Молдову. Приєднання України до Російської імперії дало новий поштовх для розвитку вітчизняного виноробства. Інвестиції у прибуткові галузі сільського господарства, в тому числі у виноградарство і виноробство, дозволили суттєво збільшити обсяги виробництва винограду та вина. На початку ХХ століття, площа виноградників Південної України складала приблизно 50 тисяч гектарів, а до 1940 року збільшилась до 100 тисяч гектарів. В подальшому розвитку галузі перешкоджали Друга Світова Війна та масові винищення виноградників у часи «перебудови». Виноробство сучасної України відновилось лише на початку 2000-х років, і на сьогодні Україна входить у топ-20 держав-лідерів по виробництву винної продукції.
Ринок вина України знаходиться у постійному розвитку. Хоч він і поділений між найбільшими гравцями, такими як «Коблево», «Шабо», «Одесавинпром» та іншими, проте це створює умови для виробництва нових конкурентноспроможних вин у малих сімейних виноробнях. Одною з яких є «Родинна виноробня Зелениці». Виробництво благородного напою, родом з Подільських Товтр, робить впевнені кроки для завоювання своєї аудиторії.